Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи (ст. 2 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

 

Обов’язковість укладення колективного договору визначено ст. 65 Господарського кодексу України.

   Колективний договір – це нормативний акт соціального партнерства, виконання зобов’язань по якому може бути захищено в судовому порядку.

   Одним з найважливіших законодавчо закріплених прав профспілок є право на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів (Закони України: «Про колективні договори і угоди», «Про професійні спілки, їх правах та гарантії  діяльності», «Про працю України»).

    Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об’єднанням профспілок в особі їх виборних органів (ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

  Для мотивації укладення колективного договору варто використати аргументи і переваги, які має кожна із сторін:

сторона власника і уповноважених ним органів – колективний договір забезпечує стабільні і конструктивні відносини між роботодавцем і їх представниками в особі профспілок; урегулювання відносин із працівниками дозволить роботодавцеві встановити надійний соціальний клімат у колективі, локалізувати можливість конфліктів і страйків за умови виконання норм колективного договору; солідарність роботодавця з колективом у рішенні виробничих, трудових і соціальних питань формує імідж надійного і перспективного підприємства;

сторона працівників і їхніх представників – діє колективно, працівники мають більше шансів задовольнити свої інтереси; у середньому за рік (дані за 2007 рік) працівник платить приблизно 200 грн. профспілкових внесків, тільки відповідно до встановленого колективним договором непередбачених законодавством  пільг і компенсацій у середньому по Україні роботодавець виплатив на одного працівника понад 284 грн. ( дані станом на 1.01.2008 року згідно укладених колективних договорів в області на пільги і компенсації витрачено 98,1 млн. грн., а на одного працівника – 254 грн.).

  Законодавством, як правило, передбачаються мінімальні гарантії, а конкретний їхній розмір встановлюється в колдоговорі.

   При включенні в колективний договір додаткових, стосовно чинного законодавства, пільг і компенсацій роботодавцеві необхідно заздалегідь визначити можливі витрати на дані цілі і зіставити зі своїми фінансовими можливостями, оскільки, будучи включеними в колективний договір, ці заходи стають обов’язковими для виконання, а у випадку невиконання можуть бути захищені в судовому порядку (понад 60% вивчених підприємств передбачають у колективних договорах пільги і компенсації вище, чим передбачені законодавством).

   Умови колективних договорів або угод, що погіршують  порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і   забороняється включати їх до  договорів і угод (ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

   Умови колективних договорів або угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

  Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори (ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

   Профспілка не раніше, ніж за три місяці до закінчення терміну дії колективного договору, або в певний строк, цим документом письмово сповіщає власника про початок переговорів, власник протягом семи днів повинен почати переговори.

   Для ведення переговорів і підготовки проекту колективного договору створюється робоча комісія з рівної кількості представників сторін.

    Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, трудових колективів і адміністрації (ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

  Відповідно до законодавства профспілка має право на одержання інформації, необхідної для проведення колективних переговорів, а роботодавець відповідає за її ненадання (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

   У ході переговорного процесу необхідно пам’ятати, що обидві сторони поєднує СПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС – успішний розвиток виробництва, що забезпечує стабільне джерело доходів. Жодна сторона не повинна бути зацікавлена в діях, які можуть розбалансувати виробництво.

   Тому переговори потрібно починати зі слів: ми союзники в тому, щоб підприємство набирало обороти і його діяльність приносила прибуток; ми союзники в тому, щоб на підприємстві працювали кваліфіковані кадри; щоб не було травматизму; щоб кожний працівник на підприємстві сприймав себе в ньому як партнер.

  Переговорний процес – дуже важливий етап у ході укладення колективного договору. У законодавстві не встановлено, у які строки повинні бути проведені колективні переговори, тому сторони узгоджують їх самі.

   Для поліпшення змісту колективного договору необхідно практикувати проведення попередньої експертизи проектів колдоговору.

  Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їхньої компетенції.

   У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

– зміни в організації виробництва і праці;

– забезпечення продуктивної зайнятості;

– нормування і оплата праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

-  встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

– участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

– режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

– умови і охорони праці;

– забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

– гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій, трудящих організацій;

– умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці (ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

   При формуванні зобов’язань необхідно уникати включення в колективний договір декларативних пунктів, домагатися внесення конкретних зобов’язань із визначенням чітких строків виконання, обсягів і джерел фінансування.

  В 25% вивчених колективних договорів відсутні вимоги відповідальності керівника щодо погашення заборгованості по зарплаті, не розробляються графіки її погашення.

  Більш активно використати механізм колективних трудових спорів (по даним НСПП в Одеській області налічується 29 трудових арбітрів і 8 посередників).

   Обласним комітетам профспілкових організацій потрібно:

– забезпечити укладення колективного  договору на  кожному підприємстві, організації, установі, де  є профспілкова організація  до затвердження фінансового плану (за станом на 1.04.2008 року в області діяло 4024 колективних договорів, кількість працівників, охоплених колективним договірним захистом становить 385 554 чол., або 97,9% від облікової чисельності штатних працівників по області);

– надати практичну допомогу первинним профспілковим організаціям, де є проблеми по укладенню  колективного договору; (в 392 первинних профспілкових організаціях колективний договір в 2007 році не був укладений у зв’язку з відсутністю обсягів робіт і фінансових можливостей;    у малочисельних організаціях;

– у зв’язку з кількаразовою зміною власника, переобранням голів профспілок, реорганізацією підприємств);

– ініціювати застосування до осіб, винних у неукладенні колективного договору відповідних мір.

– офіційно (письмово) звернутися до роботодавця із пропозицією розпочати колективні переговори з проханням дати письмову відповідь про причину відмови від переговорів;

– звернутись в Територіальну державну інспекцію праці в області;

– у відділення Національної служби посередництва і примирення;

– ініціювати звернення до міського суду, з метою накладення в судовому порядку адміністративного стягнення у вигляді штрафу на особи, які ухиляються від участі в переговорах;

– звернутись за солідарною підтримкою у ФПУ, галузевий комітет профспілок;

– ініціювати виникнення колективного трудового спору.

  При невиконанні зобов’язань колективного договору профспілка може використати такі дії:

– направити подання роботодавцеві щодо усунення порушень, які розглядаються в тижневий строк (ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);

– у випадку відмови усунути порушення або недосягнення згоди –оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб у суді;

– звернутися в Територіальну державну інспекцію праці в області;

– ініціювати накладення в судовому порядку адміністративного штрафу на особи, які не виконують умови колективного договору;

– ініціювати виникнення колективного трудового спору;

– вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником або звільнення від займаної посади згідно ст. 45 КЗпП України.

Державними соціальними гарантіями.

Нормами і положеннями Генеральної угоди на 2008-2009 роки, галузевої і регіональної угоди.

Рішенням органів соціального діалогу.

Програмою дій ФПУ.

Рішеннями виборних органів ФПУ.

Резолюцією Всеукраїнських зборів голів первинних профспілкових організацій.

   Основні положення, які регламентують порядок укладення колективних договорів, його зміст викладені в Кодексі законів про працю України, Законі України «Про колективні договори і угоди», Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Разом з тим, окремі положення щодо самої процедури укладення колективного договору, зміст окремих розділів міститься і в багатьох інших нормативних актах з питань трудового законодавства, соціальних гарантій.