Міжнародно-правові стандарти, як втілення найбільш концентрованого досвіду правового регулювання трудових відносин, є незаперечною умовою розвитку й удосконалення будь-якої національної правової системи. Цей вплив реалізується шляхом:
1) прямого застосування міжнародних норм. Згідно з Конституцією України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9) [1]. Кодекс законів про працю України у статті 81 передбачив обов’язковість застосування правил міжнародного договору або міжнародної угоди у тих випадках, коли міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю [2];
2) внесення змін у чинне законодавство для приведення його у відповідність до міжнародних норм з метою подальшої ратифікації міжнародних договорів;
3) включення міжнародних правових стандартів у текст чинного законодавства.
Вагоме місце серед основних джерел міжнародно-правового регулювання трудових відносин посідають конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці (далі – МОП). Станом на вересень 2007 року МОП прийняла 188 конвенцій [3] та 199 рекомендацій [4]. Україна ратифікувала 54 конвенції МОП [5].
Конвенції та рекомендації МОП характеризуються внутрішньою єдністю різноманітних норм, що охоплюють широке коло питань і поширюються на величезну кількість працюючого населення [6, с. 475]. Такий масив актів МОП вимагає певної систематизації та класифікації, що є питанням досить складним і динамічним, оскільки офіційно встановленої та затвердженої ієрархії актів МОП немає. Проте існує неофіційна градація конвенцій та рекомендацій МОП [7, с. 28, 29].
Так, за значущістю конвенції МОП поділяють на «фундаментальні» та «пріоритетні» [8]. Перелік фундаментальних конвенцій обумовлений Декларацією МОП про основні принципи та права у світі праці (1998 р.) [9]. Ними є:
– Конвенція № 29 про примусову чи обов’язкову працю (1930 р.);
– Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію (1948 р.);
– Конвенція № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р.);
– Конвенція № 100 про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівноцінну працю (1951 р.);
– Конвенція № 105 про скасування примусової праці (1957 р.);
– Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять (1958 р.);
– Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу (1973 р.);
– Конвенція № 182 про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (1999 р.).
Список пріоритетних конвенцій визначає і може періодично змінювати Адміністративна рада МОП. Сьогодні до пріоритетних належать:
– Конвенція № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (1947 р.);
– Конвенція № 122 про політику в галузі зайнятості (1964 р.);
– Конвенція № 129 інспекцію праці в сільському господарстві (1969 р.);
– Конвенція № 144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм (1976 р.) [10].
За своєю предметною спрямованістю конвенції та рекомендації МОП поділяються на ті, що прийняті з питань: свободи об’єднання, колективних переговорів, виробничих відносин; примусової праці; припинення дитячої праці та захист дітей і молоді; рівних можливостей і захисту; тристоронніх консультацій; інспекції праці; професійного навчання; захисту найму; зарплати; робочого часу; безпеки та гігієни праці; соціального захисту; захисту материнства; соціальної політики; мігрантів; моряків; рибалок; докерів; корінного населення; специфічних категорій працівників [11].
З часу свого існування МОП приділяє значну увагу нормотворчості з питань охорони праці, зокрема, напрацюванню універсальних міжнародних стандартів з безпеки та гігієни праці. Однією з базових конвенцій МОП у цій сфері є Конвенція № 155 про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище, що прийнята 22 червня 1981 року [13, с. 1186-1192]. Вона визначає засади національної політики та заходи на національному і виробничому рівнях, що спрямовані на збереження життя і здоров’я працівників. Конвенція поширюється на всі галузі економічної діяльності та всіх працівників, котрі працюють у цих галузях. Держава може встановити певні виключення з сфери дії Конвенції, наприклад, щодо морського судноплавства чи рибальства, окремих категорій працівників, якщо виникають особливі труднощі.
Метою національної політики є запобігання нещасним випадкам і ушкодженню здоров’я, що виникають у результаті роботи, зводячи до мінімуму причини небезпек, властивих виробничому середовищу. Важливим чинником у реалізації цієї мети є комплекс заходів, що визначається на основі співробітництва роботодавців і працівників, їх консультування як на національному, так і виробничому рівнях.
Конвенція визначає сфери діяльності національної політики та комплекс заходів, що передбачає створення центрального органу та системи інспекцій, повноважних здійснювати контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, координацію дій між ними та іншими суб’єктами, встановлення умов проектування, будівництва та планування підприємств, введення їх в експлуатацію, запровадження дозвільної системи для виробничих процесів, речовин і агентів, які можуть негативно вплинути на життя і здоров’я працівників, проведення розслідування нещасних випадків, що трапилися на виробництві, тощо.
Конвенція визначає ряд заходів, які реалізуються на рівні підприємства. Запровадження таких заходів покладається на роботодавців. Вони забезпечують створення робочих місць, механізмів, обладнання та використання хімічних, біологічних й фізичних речовин, які є безпечними і для здоров’я працівників. Роботодавці зобов’язані надавати працівникам захисні одяг і засоби, організовувати їх належну підготовку в галузі безпеки та гігієни праці. У Конвенції передбачено право працівника залишити роботу, якщо він вважав, що вона становить безпосередню й серйозну небезпеку для його життя і здоров’я.
Конвенція має всеохоплюючий характер і встановлює комплексну систему заходів створення безпечних і нешкідливих умов праці. Не зважаючи на це, існувала необхідність її конкретизації з окремих питань. Як наслідок, 20 червня 2002 року Генеральна конференція МОП прийняла протокол до Конвенції № 155 [14]. Протокол деталізує питання системи реєстрації та повідомлення про нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання та аварії, а також встановлює вимоги щодо ведення національної статистики зі згаданих питань.
Протоколом передбачаються вимоги до держав-учасниць щодо встановлення у національному законодавстві (або за допомогою інших методів і процедур) відповідальності роботодавців за реєстрацію нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань, аварій та повідомлення про них відповідних суб’єктів, забезпечення належної реєстрації вказаних випадків та використання її для впровадження попереджувальних заходів, надання працівникам та їх представникам відповідної інформації як про реєстрацію нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань, аварій, так і про суть самих випадків. Важливим стандартом є необхідність передбачення відповідальності роботодавця за переслідування працівника, який повідомив про нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання чи аварію.
Проблеми створення безпечних і здорових умов праці, мінімізації негативного впливу виробництва на здоров’я та життя людини постійно перебуває в зеніті уваги МОП, про що свідчить активізація її нормотворчої діяльності з цього питання. 15 червня 2006 року Генеральна конференція МОП прийняла Конвенцію № 187 про основи, які сприяють безпеці та гігієні праці, [15] та відповідну Рекомендацію № 197 [16]. Згідно з Конвенцією № 187 кожна держава-учасниця зобов’язана постійно удосконалювати безпеку і гігієну праці з метою попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань і смерті людей на виробництві шляхом розроблення національних політики, системи і програми безпеки і гігієни праці, що приймаються на базі проведених консультацій з найбільшими представницькими організаціями роботодавців і працівників та повинні враховувати принципи, що закладені в актах МОП і стосуються основ, які сприяють безпеці та гігієні праці. У Додатку до Рекомендації № 197 наводиться перелік актів МОП, що стосуються основ, які сприяють безпеці та гігієні праці.
№ п/п |
Назва конвенції чи рекомендації |
Дата прийняття конвенції чи рекомендації |
Дата набуття чинності конвенції |
Дата ратифікації Україною конвенції |
|
Конвенція № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі |
11.07.1947 р. |
07.04.1950 р. |
10.11.2004 р. (Конвенція № 81 відкрита для ратифікація як разом з Протоколом, так і окремо) |
|
Рекомендація № 81 щодо інспекції праці |
11.07.1947 р. |
|
|
|
Рекомендація № 82 щодо інспекції праці на гірничопромислових і транспортних підприємствах |
11.07.1947 р. |
||
|
Рекомендація № 97 щодо охорони здоров’я працівників на місцях роботи |
25.06.1953 р. |
||
|
Рекомендація № 102 щодо побутового обслуговування працівників |
26.06.1956 р. |
||
|
Конвенція № 115 про захист працівників від іонізуючої радіації |
22.06.1960 р. |
17.06.1962 р. |
19.06.1968 р. |
|
Рекомендація № 114 щодо захисту працівників від іонізуючої радіації |
22.06.1960 р. |
|
|
|
Рекомендація № 115 щодо житлового будівництва для працівників |
28.06.1961 р. |
||
|
Конвенція № 120 про гігієну в торгівлі та установах |
08.07.1964 р. |
29.03.1966 р. |
19.06.1968 р. |
|
Рекомендація № 120 щодо гігієни в торгівлі та установах |
08.07.1964 р. |
|
|
|
Конвенція № 121 про допомоги у випадках виробничого травматизму |
08.07.1964 р. |
28.07.1967 р. |
— |
|
Рекомендація № 121 щодо допомог у випадках виробничого травматизму |
08.07.1964 р. |
|
|
|
Конвенція № 129 про інспекції праці в сільському господарстві |
25.06.1969 р. |
19.01.1972 р. |
10.11.2004 р. |
|
Рекомендація № 133 щодо інспекції праці в сільському господарстві |
25.06.1969 р. |
|
|
|
Конвенція № 139 про боротьбу з небезпекою, спричинюваною канцерогенними речовинами й агентами у виробничих умовах, та заходи профілактики |
24.06.1974 р. |
10.06.1976 р. |
— |
|
Рекомендація № 147 щодо боротьби з небезпекою, спричинюваною канцерогенними речовинами й агентами у виробничих умовах, та заходів профілактики |
24.06.1974 р. |
|
|
|
Конвенція № 148 про захист працівників від професійного ризику, спричинюваного забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих місцях |
20.06.1977 р. |
11.07.1979 р. |
— |
|
Рекомендація № 156 щодо захисту працівників від професійного ризику, спричинюваного забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих місцях |
20.06.1877 р. |
|
|
|
Конвенція № 152 про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах |
25.06.1979 р. |
05.12.1981 р. |
— |
|
Рекомендація № 160 щодо техніки безпеки та гігієни праці на портових роботах |
25.06.1979 р. |
|
|
|
Конвенція № 155 про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище |
22.06.1981 р. |
11.08.1983 р. |
— |
|
Рекомендація № 164 щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища |
22.06.1981 р. |
|
|
|
Конвенція № 161 про служби гігієни праці |
26.06.1985 р. |
17.02.1988 р. |
— |
|
Рекомендація № 171 щодо служб гігієни праці |
26.06.1985 р. |
|
|
|
Конвенція № 162 про охорону праці при використанні азбесту |
24.06.1986 р. |
16.06.1989 р. |
— |
|
Рекомендація № 172 щодо охорони праці при використанні азбесту |
24.06.1986 р. |
|
|
|
Конвенція № 167 про безпеку та гігієну праці у будівництві |
20.06.1988 р. |
11.01.1991 р. |
— |
|
Рекомендація № 175 щодо безпеки та гігієни праці у будівництві |
20.06.1988 р. |
|
|
|
Конвенція № 170 про безпеку у використанні хімічних речовин на виробництві |
25.06.1990 р. |
04.11.1993 р. |
— |
|
Рекомендація № 177 щодо безпеки у використанні хімічних речовин на виробництві |
25.06.1990 р. |
|
|
|
Конвенція № 174 про запобігання великим промисловим аваріям |
22.06.1993 р. |
03.01.1997 р. |
— |
|
Рекомендація № 181 щодо запобігання великим промисловим аваріям |
22.06.1993 р. |
|
|
|
Конвенція № 176 про безпеку та гігієну праці на шахтах |
22.06.1995 р. |
05.06.1998 р. |
— |
|
Рекомендація № 183 щодо безпеки та гігієни праці на шахтах |
22.06.1995 р. |
|
|
|
Протокол 1995 року до Конвенції 1947 року про інспекцію праці |
22.06.1995 р. |
09.06.1998 р. |
— |
|
Конвенція № 184 про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві |
21.06.2001 р. |
20.09.2001 р. |
— |
|
Рекомендація № 192 щодо безпеки та гігієни праці в сільському господарстві |
21.06.2001 р. |
|
|
|
Протокол 2002 року до Конвенції № 155 про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище |
20.06.2002 р. |
09.02.2005 р. |
— |
|
Рекомендація № 194 щодо переліку професійних захворювань, повідомлення про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання та їх реєстрацію |
20.06.2002 р. |
|
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи практику застосування актів Міжнародної організації праці з безпеки та гігієни праці та керуючись положеннями Указу Президента України від 13.07.2001 р. № 515/2001 "Про невідкладні заходи щодо запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням", відділенням НСПП у Львівській області у взаємодії з трудовими арбітрами, незалежними посередниками Національної служби посередництва і примирення постійно здійснюється моніторинг та аналіз стану соціально–трудових відносин на підприємствах, де розбіжності між сторонами виникли з приводу порушення законодавства України про охорону праці.